Справа 22-340/10

Справа 22-340/10
Головуючий в 1 інстанції Рябова О.Д.
Категорія 27 Доповідач Полікарпова О.М.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2010 року лютого місяця 24 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого Капітан І.А.

Суддів Полікарпової О.М., Колісниченка А.Г.

При секретарі Пасько Г.Г.

З участю адвоката ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2009 року за позовом ОСОБА_4 в інтересах малолітньої ОСОБА_5 до ОСОБА_6, публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит»(далі Банк), ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсним свідоцтва про право власності.


ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що їй та її чоловіку на праві власності належав будинок по АДРЕСА_1. В цьому будинку проживали і діти. 22.02.2006 року ОСОБА_6 уклав з Банком договір іпотеки, предметом якого був спірний будинок, при цьому надав Банку документи, в яких відсутні відомості про проживання в будинку дітей. Вважаючи, що цей правочин суперечить інтересам дітей, а згоди на його укладення органи опіки та піклування не надавали, просила визнати недійсним договір іпотеки, свідоцтво про право власності від 17.12.2007 року, видане на спірний будинок на ім’я ОСОБА_3, зобов’язати ОСОБА_3 повернути їй жилий будинок.

Рішенням суду від 11 грудня 2009 року позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 22.02.2006 року між ОСОБА_6 та Банком на жилий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на спірний будинок від 17.12.2007 року, видане на ім’я ОСОБА_3 Зобов’язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_6 цей будинок. Зобов’язано Банк повернути ОСОБА_3 211447 грн. Зобов’язано ОСОБА_6 повернути Банку 211447 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 та Банку по 850 грн. з кожного на користь держави.

Не погоджуючись з рішенням суду, Банк та ОСОБА_3 в своїх скаргах просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 При цьому апелянти посилаються на неправильне застосування судом норм матеріального права та неповне з’ясування обставин по справі.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах, встановлених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, районний суд виходив з того, що позивачем доведено факт укладення між ОСОБА_6 та Банком договору іпотеки без дозволу органу опіки та піклування, при тому, що така згода була обов’язковою, оскільки у спірному будинку на момент передачі його під іпотеку проживала неповнолітня ОСОБА_5, яка іншого місця проживання не мала. Визнаючи з цих підстав договір іпотеки недійсним, суд застосував правові наслідки недійсності правочину — повернув сторони у первісний стан.

Однак повністю погодитись з таким висновком суду судова колегія не може і вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, дав неналежну оцінку доказам по справі і в цілому неправильно вирішив спір. Зазначені обставини є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Судом встановлено і матеріалами справи це підтверджується, що 22 лютого 2006 року між ОСОБА_6 та Банком укладено договір іпотеки, предметом якого є належний ОСОБА_4 та ОСОБА_6 будинок по АДРЕСА_1(а.с.7-8). Позивачка підписала заяву на отримання кредиту та дала згоду на укладення договору іпотеки, предметом якого є спірний будинок, де в графі «діти» поставлені прочерки (а.с.37,40-41). У наданих ОСОБА_6 до Банку довідках з місця проживання діти не зазначені(а.с.44,45) Неповнолітня ОСОБА_5 зареєстрована у спірному будинку тільки 12.02.07 року, тобто після укладення договору іпотеки (а.с.46)

Оскільки ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на момент укладення договору іпотеки були зареєстровані та проживали у будинку по АДРЕСА_1, а, відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України, місцем проживання дитини до 10 років є місце проживання її батьків, тобто, неповнолітня ОСОБА_5 мала право на проживання у зазначеному будинку, то передача його в іпотеку без дозволу органу опіки та піклування є підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

В цій частині колегія суддів погоджується з висновком районного суду.

Доводи апеляційної скарги Банку з посиланням на те, що неповнолітня дитина на момент укладення договору іпотеки не була зареєстрована у будинку, який передано в іпотеку, не мають правового значення, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду в цій частині.
Разом з тим, застосовуючи до спірних правовідносин положення ст.216 ЦК України, районний суд не звернув уваги на роз’яснення, які містяться у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року, де зазначено, що реституція, як спосіб захисту цивільного права, застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який визнано недійсним. У зв’язку з цим, вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.
З огляду на те, що ОСОБА_3 не був стороною договору іпотеки, який визнаний судом недійсним, а майно, що є предметом спору, набув за іншим договором, висновок суду про повернення сторін у первісний стан не ґрунтується на законі.

До того ж, суд залишив поза увагою і ту обставину, що позивачкою вимоги про повернення їй майна заявлялись на підставі ст.388 ЦК України.

Судова колегія приходить до висновку про те, що позов ОСОБА_4 не підлягає задоволенню і з підстав, передбачених ст.388 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 не міг знати про неправомірність відчуження будинку ОСОБА_4. Будинок придбано ним на законних підставах з прилюдних торгів 15.10.2007 року, про що власники будинку знали, але до суду про визнання недійсним договору іпотеки звернулися лише у квітні 2009 року. Доказів того, що майно вибуло з володіння позивачки поза її волею нею суду не надано.

Судом також не дано оцінку тій обставині, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 приховано від Банку факт проживання в спірному будинку неповнолітньої ОСОБА_5

Отже позивачка не довела факт порушення свого суб’єктивного цивільного права, а звернення до суду з даним позовом є намаганням позивачки покласти на відповідачів несприятливі правові наслідки через невиконання нею самою свого обов’язку.

Керуючись ст.303,304,п.2 ч.1 ст.307, п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, судова колегія
ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» і ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2009 року в частині визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 22.02.2006 року між ОСОБА_6 та «Банком «Фінанси та кредит» на жилий будинок та земельну ділянку у м. Херсоні по АДРЕСА_1 залишити без змін.

В іншій частині це ж рішення скасувати і ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 у задоволенні позову про визнання недійсним свідоцтва про право власності та витребування жилого будинку по АДРЕСА_1 відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий
Судді
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8610161