Прес-реліз АНТИКОЛЕКТОРИ ПРО НОВІ МЕТОДИ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

Прес-реліз АНТИКОЛЕКТОРИ  ПРО НОВІ МЕТОДИ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

18 липня 2013 року, у четвер, о 14.00 годині у прес-клубі Дніпропетровської обласної організації НСЖУ відбулася засідання на тему: «Позичальники — реалії сьогодення, методи захисту та нові можливості в світлі останніх рішень Верховного суду України та нової судової практики».

Питання, які виносились на обговорення на цій конференції:

—       Нові можливості захисту прав споживачів фінансових послуг в світлі позиції Верховного суду України та нової судової практики;

—       державна виконавча служба та захист права власності боржника;

—       проект закону про банкрутство фізичних осіб.

Учасники конференції  висловили  свої думки з приводу  обговорюваних тем. Зокрема зазначалось, що ситуація, яка склалася у сфері захисту прав споживачів фінансових послуг вимагає комплексного розв’язання проблем, які існують у фінансовій сфері країни, захисту інтересів і прав громадян, як споживачів фінансових послуг.

Приведено дані дослідження  Інституту Ґеллапа в якому сказано, що в Україні  рівень довіри до банківської сфери нижче ніж в Руанді, і є одним із самих  найнижчих в світі. Всього 28% українців впевнені у вітчизняних банках, 61% населення їм не довіряє.

Скептичні настрої  населення  забезпечили  Україні  9-е місце в світі з кінця за рівнем довіри до банківської системи.

За Україною ідуть  тільки  Греція (13% населения мають довіру до  банків), Ісландія (16%), Ірландія (16%), Іспанія (18%), Італія (20%), Чілі (25%), Угорщина (27%) та  Великобританія (27%).
Самий найвищий  рівень довіри  до банківської сфери  зареєстровано  в Шрі Ланці, Таїланді, Камбоджі  та  Малайзії  (86% и більше).

На цьому фоні не логічним і не зрозумілим є цифри по депозитах за 2013 року. Так на 01.01.13 року в банках депозитних вкладів фізичних і юридичних осіб  було 366,2 млрд. грн. а на кінець червня ця цифра сягала понад 400 млрд. грн.

Ситуація з позичальниками вкрай не ординарна. З однієї сторони біля 70 відсотків валютних позичальників 2005-2008 р. р. не платять по своїх зобов’язаннях, а з другої сторони ми ввійшли у нову хвилю (бум) кредитування, особливо фізичних осіб без довідки про доходи та першого внеску.

Я ситуація викликає тривогу, оскільки проблеми позичальників, які отримали кредити до жовтня 2008 року набагато простіше вирішити ніж сьогоднішніх позичальників з причини багатьох законодавчих змін, які погіршили і до того складне становище позичальника.

Разом з тим в  час, коли Україна переживає кризу в економіці, політиці, банківській та соціальній сферах, аморальними є дії фінансових установ (банків, кредитних спілок, колекторів) по «вибиванню» будь-якою ціною боргів.

При цьому за даними НБУ капіталізація банків у 2012 році зросла на 36 млрд. грн.., а за пів року 2013 року на 41 млрд. грн. іншими словами одні (позичальники) не можуть кінці з кінцями звести, а інші (банки) жирують отримуючи гіперприбутки.

Для банків рефінансування від НБУ встано на рівні 7 % річних при тому, що кредитування в Україні немає нижче 18 відсотків, а з урахуванням комісій і зборів —  реальна відсоткова ставка може сягати до 120 % річних (дані USIAD).

Вже багато сказано про непрості взаємовідносини між кредиторами та позичальниками. В багатьох випадках (169 з грудня 2008 року до цього часу ) це закінчується для позичальника єдиною розв’язкою – самогубством. Причина не в тому, що біля трьох мільйонів наших співгромадян шахраї і злісні не платники, а в тому що вони дійсно не можуть платити.

Причини неплатоспроможності різні:

  • економічна криза, яка призвела до зростання курсу основних валют до гривні близько 80 відсотків, що вдарило по можливостях сплачувати кредити майже 55 відсотків позичальників. Разом з тим згідно І́ндексу БігМака — неофіційний спосіб визначення паритету купівельної спроможностігривню недооцінюють на 51% і фактично на даний час кур долара до гривні повинен бути 1 до 4.77.

За даними НБУ станом на 01.10.08 року було видано 125 млрд. доларів США усіх кредитів, із них 55 відсотків були валютні;

  • злочинна політика окремих банків, які у пік кризи збільшували в односторонньому порядку відсоткову ставку та нараховували дискримінаційні побори: пені, штрафні санкції, не існуючі комісії та винагороди, що в багатьох випадках перевищували понад 50-70 відсотків від тіла кредиту;
  • перекладання усіх фінансових ризиків щодо кредиту тільки на позичальника;
  • передача боргу (споживчих кредитів без застави) колекторним кампаніям за копійки: 3-5 відсотків від вартості, а останні вимагали і вимагають «по повній програмі», при цьому ще й не сплатили самі до бюджету близьк 6 млрд. грн. податків з таких операцій;
  • низька фінансова та юридична грамотність позичальників, які не розрахували свої сили щодо сплати по боргах та підписали кредитні договори з несправедливими і дуже кабальними умовам;
  • спад життєвого рівня через втрату роботи, переведення на менш оплачувальну роботу, закриття чи скорочення підприємницької діяльності через загальну стагнацію всієї економіки.
  • не обдумана видача кредитів без урахування фінансового стану позичальника в момент видачі кредиту.

Один із варіантів як з цього вийти —  прийняття закону про банкротство фізичних осіб. На даний час такий Законопроект № 1145 зареєстровано  у Верховній Раді: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення порушення прав боржників та запровадження процедури банкрутства фізичної особи».

Іншим варіантом вирішення проблем позичальників є судовий захист в судах України:

З цього приводу сказано багато, однак «новинки» судової практики є такі: 

По-перше, зовсім недавно Верховним судом України (далі – ВСУ) було оприлюднено узагальнення судової практики відносно питання про тимчасов заборону права  виїзд за кордон.

Основні висновки узагальнення такі:

—  Такий вид забезпечення позову як  обмеження в праві виїзду за кордон діючим законодавством не передбачено. Лист НБУ від 03 листопада 2009 року № 49-012/2687-20491 за підписом Пасічника В.В. «Про обмеження виїзду за межі України боржників банків» є протиправним.

—  Для обмеження в праві виїзду за кордон  по причині ухилення ввід сплати боргу мають бути  відповідні докази, які не просто базуються на факті не оплати, але й на можливостях позичальника (боржника).

—  Обмежити виїзд за межі України можуть як громадянам України так і іноземцям і особам без громадянства у випадку ухилення від виконання зобов’язань, покладених на боржника судом.
—  Ухвала про обмеження в праві виїзду за кордон може бути оскаржене в апеляційному порядку. При цьому касаційне оскарження не передбачено.

— Обмеження в праві виїзду за кордон встановлене ухвалою суду відміняється постановою державного виконавця  у випадку повного виконання рішення суду.

По-друге,  Верховний суд Украини в своій постанові від 17 квітня  2013 года №6-8цс13 прийняту  в порядку перегляду ухвали  Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від  29 листопада  2011 годана на підставі неодинакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих же норм матеріального права і підтримав правову позицію озвучені судами нищих інстанцій відносно недійсності договору іпотеки майнових прав.

Статтею 5 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору) указаний вичерпний перелік об’єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

Предметом іпотеки могли бути один або декілька об’єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об’єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також міг бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Частина об’єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості чи  приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості.

Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому законі були відсутні.

Закон України від 19 червня 2003 року № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору) встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

По-третє, у своїй постанові від 19.06.2013 №6-55цс13 Верховний суд України  вказав, що договір, укладений  одним з подружжя, створює обов’язки для другого з подружжя у випадку, якщо він укладений на користь сім’ї, а отримане за цим договором майно фактично використане для задоволення потреб сім’ї.  Якщо ж договір, укладений одним з подружжя, по якому майно використане не для задоволення потреб сім’ї, а на інші потреби, то такий договір не створює

На жаль, досить довгий час, завдяки упередженому узагальненню Луспеником Д.Д. судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 гг) (далі – Узагальнення) суди вважали, що положення ст. 65 Сімейного кодексу України (далі — СКУ) про порядок розпорядження майном, яке є об’єктом права загальної спільної власності подружжя, регулюючого стосунки, що стосуються саме розпорядження майном, що знаходиться в загальній спільній власності подружжя, не стосуються права одного з подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є операцією по отриманню  у власність грошових коштів і не створює обов’язків для другого з подружжя, а лише для позичальника як сторони договору (ч. 1 ст. 1054 ГК).

І хоча ще в 2007 році Верховний суд України в Постанові Пленуму №11 «Про практику вживання судами законодавства при розгляді справ про право на брак, розірванні браку, визнання його недійсним і розділі загального майна подружжя» вказував, що при розділі майна повинні враховуватися також борги подружжя і правовідносини по зобов’язаннях, що виникли на користь сім’ї (ч. 4 ст. 65 СЬК). Проте суди тривалий час на дану норму закону закривали очі.

Варто відзначити, що спори між подружжям виникають саме при розділі майна і зобов’язань останнім часом не рідкі. Крім того існує досить велика кількість суперечок що стосуються визнання недійсними договорів кредиту і поручительства підписаних одним з подружжя без здобуття на це згоди іншого чоловіка.

При цьому в ч. 3 ст. 61 СК України чітко вказано, що якщо одним з подружжя уклав договір на користь сім’ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були отримані за цим договором, є об’єктом права загальної спільної власності подружжя. Частина 4 ст. 65 СК України встановлює, що договір, ув’язнений одним з подружжя на користь сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, отримане за договором, використане на користь сім’ї.

У своїй постанові ВСУ ще раз звернув увагу судів на прямі норми закону, що стосуються розподілу майна подружжя, і абсолютно правильно вказав на необхідність враховувати при розділенні зобов’язання, що виникають з кредитних договорів, гроші по яких були використані на користь сім’ї.

Позитивним аспектом даного рішення можна вважати те, що ВСУ нарешті визнав, що кредитні зобов’язання у випадку, якщо гроші отримані по даному кредиту використані на користь сім’ї, створюють зобов’язання і для іншого чоловіка. Таким чином, визнавши необхідність здобуття згоди другого чоловіка на укладення кредитного договору і відповідно давши можливість другому чоловікові оспорити кредитні договори, укладені без його згоди.

Найімовірніше, у зв’язку з визнанням ВСУ помилковості позиції судів, що раніше сформувалася, варто чекати в найближчому часі чергову хвилю судів пов’язаних з визнанням договорів кредиту і поручительства недійсними в разі відсутності згоди другого чоловіка. При цьому судам нічого не залишається, як задовольняти подібні позови.

По-четверте,  Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

      В разі, якщо в кредитний договір були внесені зміни, а про це не повідомлено поручителя то він за рішенням суду має право припинити такий договір поруки.

Відповідно до частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі,  якщо такий строк не встановлено, порука припиняється,  якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

        В разі, якщо Позичальник не платив більше ніж пів року, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. 

При вирішенні спорів щодо виконання зобов’язань за кредитним договором у випадку смерті боржника/позичальника за наявності поручителя у відповідності із ст.  1282 ЦК спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов’язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов’язання фактично не пов’язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

Відповідно до статті 523 ЦК порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником, а згідно зі статтею 607 ЦК зобов’язання припиняється неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає.

В-п’ятих, Частиною ч.1 ст. 49 Закону України “Про іпотеку” встановлено — протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна

Відповідно до ч.3 ст. 49 Закону України “Про іпотеку” — якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів, іпотека припиняється.

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про іпотеку” — іпотека припиняється у разі: з інших підстав, передбачених Законом, при цьому відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.

Таким чином Банк, що відмовився від свого права придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна Позичальника втрачає право на іпотечне майно.

                            Спікерами на даній конференції були:

—       Федір Олексюк, голова Асоціації антиколекторів та правозахисників України «Ваша Надія», засновник першої в Україні антиколекторної компанії «Ваша Надія»;

—       Тарас Перебийніс, директор Дніпропетровської обласної філії Асоціції антиколекторів та правозахисників України «Ваша Надія»;

—       Наталя Куберник, Грачова Людмила, позичальники банку.

Контакти:

Офіційний сайт Громадсько-соціального

інформаційного агентство «Ваша Надія»: vasha-nadiya.com

Офіційний сайт Олексюка Ф.Ю.: Oleksyuk.ru

Телефони:

067-883-17-84, 067-448-56-84, 063-993-12-40

 

Директор ТОВ «ГСІА «Ваша Надія»                                                         Олексюк Ф.Ю.